Село Поляна — мальовниче, з чарівно-прекрасними санаторіями, пансіонатами, готельними комплексами, одне з найпривабливіших куточків Закарпаття. Тут знаходиться багато мінеральних джерел, унікальних за своїм складом та лікувальними властивостями, а в народі їх ще називають "святими криницями".
Якщо звернутися до історії Поляни, то воно належить до кенезьких поселень, заснованих у ХVI столітті. Перша письмова згадка про Поляну датується 1548 роком. Хоча знайдені унікальні архівні матеріали, які твердять, що ще у 1180 році король Бийло "Сліпець" подарував невеличке пастуше поселення Поляну своєму васалу Болеславу Вацовському. Але впродовж 368 років село ніде не згадується. Лише на 1649 році є відомості, що у селі існували тридцять заселених і три безгосподарські двори.
Кенезом поселення на цей період був Куцкір, а священником — Лука Куцка. Спочатку в селі була дерев'яна церква, а пізніше (коли дерев'яна згоріла) побудували кам'яну. Мешканці жили бідно, тримали в селі тільки 6 коней, 20 корів і 2 свині.
У середині ХVIІІ століття у Поляні існувала сільська управа, яка складалася з чотирьох чоловік. Сільським головою був Григорій Машкулинець, а помічниками — Іван Куцкір, Василь Кобулей і Петро Годинець.
На початку ХХ століття у Поляні нараховувалось 258 мешканців. Працювала церковна школа, де дітей навчав дяк Василь Артемович.
На 1844 рік Поляна отримала печатку, на якій був зображений косар з косою на плечі.
У 80-х роках Поляна нараховувала уже 362 мешканців. Територія села належала до Чинадіївської домінії графа Шенборна.
За часів чехословацького правління у селі працювала державна школа, де дітей навчали чеською мовою дев'ять вчителів. Ця початкова школа проіснувала у Поляні аж до 1939 року, хоча на початку 20-х років викладали предмети українською або русинською мовами. Ця школа була не обігрітою, старою і сирою.
У 90-х роках для 10 чеських дітей чиновників була побудована окрема школа. Сільська бібліотека у той час нараховувала лише 180 книг і 56 читачів із 1280 чоловік, які проживали на той час у Поляні.
Велику увагу підростаючому поколінню надавала тодішня директор школи Марія Міллер. Під її керівництвом працював ансамбль "Полянські солов'ята".
15 березна 1939 року венгерські війська ввійшли у Поляну, завойовники установили жорсткий режим. Фашисти вивезли в концтабори 56 чоловік, де вони і загинули, 17 мешканців було відправлено в штрафні і робочі батальони.
Замість чеської школи була відкрита венгерська, де навчали чужої мови насильно.
Українську мову почали вивчати у Поляні, коли Закарпаття було приєднано до України. Почалася ліквідація неграмотності. Вчилися всі: від малого до старого.
У 1946 році початкову школу реорганізували у семирічну. А уже у 1950 році відкрито середню школу, де навчалися учні із сусідніх сіл Голубиного, Солочин, Уклина, Павлова, Плоского і, навіть, Ганьковиці.


Починаючи з 1953 року середню школу у Поляні закінчили 1, 5 тис. чоловік. Більш 300 її випускників до 1980 року закінчили вузи і стали спеціалістами. У 1980-1988 рр. у школі 43 вчителів навчали 527 учнів. У 1987 році за сприянням тодішнього директора Додої І. І. збудована нова школа на 624 місця.